Календар

Серпень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Архіви


Опитування

Чи сприяє нинішня влада розвитку громадянського суспільства в Україні?

Подивитись результати

Loading ... Loading ...

Ставайте громадськими експертами!


Партнери


Створено за підтримки

Статистика відвідувань

Відвідувачів сьогодні: 4
  • 28Лют2013

    Пристрасті з приводу виборів у Києві, що розігріваються в останні два місяці, мають всі шанси залишитися бурею у склянці води. Про це свідчить як політичне середовище, так і ретроградне виборче законодавство.

     

    Політичні диспозиції

    Політтехнологи трьох політичних груп, які на парламентських виборах 2012 року упевнилися у підтримці киян (Батьківщина, УДАР, Свобода) будують карколомні схеми розподілу впливу, намагаючись зв’язати в один вузол узгодження кандидата на пост київського міського голови з президентськими виборами 2015 року і врахувати ефекти від нереформованого самоврядування. Одні прагнуть гарантій відмови такого кандидата від балотування на пост президента у 2015 році, другі остерігаються дискредитації у статусі слабкого мера, третім достатньо погратися з обома першими. За цього для всіх ризик втрати мандата депутата національного парламенту на фоні слабкого статусу міського голови та в умовах ймовірної відсутності власної більшості є серйозною пересторогою проти необдуманих рішень.

    Другий вимір перемовин – узгодження, а, точніше, розподіл одномандатних округів. Вибори до Київради 2008 року відбувалися за пропорційною системою з 3% загороджувальним порогом, встановленою законом про місцеві вибори від 6 квітня 2004 року. Прийдешні ж вибори, якщо нічого не зміниться, мають пройти за змішаною системою відповідно до закону про місцеві вибори від 10 липня 2010 року. Кандидати висуваються тільки партіями (у 2008 також – блоками партій). У багатомандатному окрузі (пропорційній частині) бар’єр становить все ті ж 3%. Тому обговоренню підлягають умови розподілу 60 одномандатних округів.

    Шанси опозиції утримати за собою електоральний Київ високі лише у разі, якщо ніхто, крім неї не гратиме у політику, і у разі, якщо всі її учасники будуть відвертими один з одним хоч на якийсь час. Але судячи з “ультиматуму”, висунутого частиною опозиції до команди Кличка, термін якого спливає 1 березня, порозуміння у цьому середовищі недостатнє, й гру замовляє владна команда в особі Партії регіонів та її політичних агентів.

    Вона також активно готується до місцевих виборів у Києві, хоча будь на то її воля, могла би обійтися без них. Обходиться ж прекрасно уже майже три роки без міського голови. До цього, в 2010 році, здобула досвід продовження де-факто повноважень місцевих рад шляхом скасування дати вже призначених виборів. Так, чергові місцеві вибори в Україні, які мали відбутися 30 травня, було знічев’я перенесено на 31 жовтня.

    Цей час було використано, щоб ухвалити нові, “зручніші”, правила виборів, зокрема, запровадити змішану систему з висуванням кандидатів тільки від партій (за винятком сіл і селищ), зміцнити належними кадрами систему виконавчої влади на місцях. Чому би до аналогічних кроків не вдатися зараз? До речі, у лютому 2013 року вже троє глав райдержадміністрацій Києва поплатилися за те, що “погано прибирали сніг і лід” – із таким формулюванням було зроблено подання на звільнення їх із посад. Інтерес владної команди очевидний – створити такі умови, за яких вона зможе впливати на більшість у Київраді, що вкупі з наявністю свого глави міськдержадміністрації та, з дозволу опозиції, з лояльним мером збереже можливість керувати Києвом у тому ж стилі. До таких умов належить, перш за все, перехід на розподіл місць у Київраді суто в одномандатних округах з поверненням самовисунення. Хоча стійкої більшості у Київраді такий варіант не дасть, але попсувати чиюсь гру може сильно. Якщо ж не вдасться провести систему одномандатних округів, то чинна змішана залишається прийнятним варіантом.

    Про особливості закону

    Ширмою цих багатоходових комбінацій із багатьма невідомими затіняється дійсна потреба усунути з чинного закону “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” норми, здатні суттєво вплинути на підрахунок голосів та тим самим спотворити волевиявлення виборців. Сьогодні забулося, але ряд із них дозволяє провести бажаний результат без надмірних зусиль з фальшування.

    Ухвалення рішень. Хоча це прикінцевий пункт виборів, ми з нього почнемо в силу його значущості. Тут виявляється класика жанру – “важливо, як рахують”. На законних підставах “у день голосування, при підрахунку голосів, установленні підсумків голосування та результатів місцевих виборів рішення виборчої комісії приймається більшістю голосів від присутніх на засіданні членів комісії, незалежно від кількості присутніх на засіданні виборчої комісії членів комісії, але не менше трьох членів комісії. Протоколи виборчих комісій про підрахунок голосів, про встановлення підсумків голосування та про результати місцевих виборів складаються без прийняття рішень відповідними виборчими комісіями”. Тут no comments – для підрахунку голосів і встановлення підсумків голосування достатньо трьох осіб із вісімнадцяти. Власне, протокол можна скласти без ухвалення рішення навіть такою обкорнаною комісією. Хоча цей момент настільки промовистий, що далі можна було б нічого не писати, але аналогічним цьому за своєю суттю є кожен етап в організації місцевих виборів.

    Щоб не бути голослівними: голосування вдома. У протоколах не потрібно зазначати, скільки людей проголосувало на дільниці, скільки – вдома, а вказується лише загальна кількість тих, хто проголосував. На фоні слабких вимог закону щодо підстав голосувати вдома (достатньо подати нічим не мотивовану заяву в дільничну комісію) це створює можливості для набору потрібних голосів виборців.

    Переваги парламентських партій під час формування комісій. Звернемо увагу, що взагалі не порушується питання про логіку формування ТВК і ДВК для проведення місцевих виборів партіями, що так чи інакше мають представництво у парламенті. Наприклад, із усього загального складу ТВК чисельністю від 9 до 18 осіб на подання кандидатур від місцевих організацій парламентських партій законом відводиться “не більше 15 кандидатур”, а від усіх інших місцевих організацій партій, які хочуть брати участь у виборах, – “не більше трьох кандидатур”. У перекладі на столичну ситуацію це означає, що переважно київську міську ТВК сформують 5 парламентських партій плюс три кандидатури від інших трьох партій за жеребкуванням. За такого підходу можна не турбуватись про горезвісну “регіоналізацію партій”. Також можна забути про таку абстракцію, як рівність прав суб’єктів виборчого процесу. Зате можна бути певним у відтворенні у Київраді мініфракцій парламентських партій.

    Але до цього закону депутати мають внести зміни хоча б технічного характеру. Зокрема, видалити норми, які відсилають до застарілих реалій, наприклад, такого явища, як “виборчий блок політичних партій, фракція якого зареєстрована у Верховній Раді”. Причому цей політичний рудимент не просто згадується. Місцеві організації партій такого виборчого блоку також наділені пріоритетним правом подання кандидатур до складу територіальних виборчих комісій.

    Є у чинному законі для місцевих виборів і невиправдані процедури, які не підтримують розвиток самоврядування, а навпаки, необґрунтовано його гальмують. Йдеться, перш за все, про суто партійну основу висунення кандидатів (крім рівня сіл і селищ). Таким чином громадянам створюються штучні перешкоди у доступі до виборних посад, особливо, місцевого рівня. Місцева рада повинна стати інструментом для управління в інтересах громади, а не суто політиків. На це звертається увага у Рекомендації 303(2011)Конгресу місцевої і регіональної влади Ради Європи, прийнятій у березні 2011 року за підсумками місцевих виборів 2010 року.

    Закон дозволяє подвійне балотування – у депутати по багатомандатному та одномандатному округу (або у депутати та на посаду голови). Не можна лише одночасно балотуватися у різні ради (за різними одномандатними округами) або в одномандатному окрузі в депутати і на посаду голови.

    Голосування “проти всіх”. Скасована для парламентських виборів, на місцевих зберігається графа бюлетеня “не підтримую жодного кандидата”. Відмова від такого виду вибору вірна з точки зору більш відповідального ставлення людини до власного вибору. Голосування “проти всіх” лише зберігає більш широку базу для визначення кількості бюлетенів, які беруться за 100% під час встановлення фактичного (у голосах) виміру 3%-го загороджувального порога. До таких належать бюлетені з голосами “за” якісь партії чи кандидатів, бюлетені з голосами “проти всіх” та недійсні бюлетені. Врахування голосів “проти всіх” і недійсних бюлетенів просто збільшує масив голосів, які розподіляються між партіями, що подолали виборчий поріг.

    Потребують вдосконалення принципи контролю за фінансуванням кампанії. Здавалося б, закон містить вимогу подання кандидатами звітів про надходження і витрачання коштів з виборчого фонду кандидатів, а ТВК повинні їх опублікувати у місцевих ЗМІ не пізніш як на п’ятий день після отримання. Не в тому річ, що зведеної інформації по всіх кандидатах ми не побачимо. І не в тому, що вимоги до звітності вкрай ліберальні (скільки прийшло коштів, скільки пішло, скільки залишилось). І не в тому, що ніякого зовнішнього аудиту звіту не передбачено. Річ у тому, що закон допускає лише можливість утворення виборчого фонду. А можна його і не відкривати. У разі, якщо рахунок не відкривається, то й контролювати нічого. Ситуація така: хочеш мати менше клопоту – не відкривай виборчий фонд. Для охочих все ж відкрити рахунок виборчого фонду, це слід зробити “не пізніш, як за 18 днів до дня голосування”, тоді як висування кандидатів починається за 34 і закінчується за 28 днів до дня голосування. По суті, закон дозволяє десять днів і так стислої у часі кампанії працювати, не остерігаючись контролю. За цього, зрозуміло, агітація й різні форми підкупу поза виборчим процесом, який триває усього 50 днів, може квітнути у будь-яких пристойних (прямо не заборонених) формах.

    До того ж, на місцевих виборах, як і на парламентських, закон зберігає для партій можливість обійти правило, за яким фінансування здійснюється фізичними особами. Партія може перевести у свій виборчий фонд необмежені кошти з постійного партійного фонду, який формується у тому числі, юридичними особами. Це зводить ідею встановлення крупних спонсорів виборів і, як наслідок, бенефіціарів партійної політики нанівець.

    Також варто встановити уніфіковані процедури контролю за рахунками усіх відкритих виборчих фондів з тим, щоб забезпечити рівні умови для всіх кандидатів. Наразі ТВК та установа банку, в якій відкрито рахунок виборчого фонду, здійснює вибірковий контроль. Це означає, що до окремих рахунків контролюючі органи можуть бути більш уважними, і до окремих кандидатів у них можуть виникнути особливі побажання.

    Ці стислі зауваги стосуються лише безготівкових коштів. А загалом безвідмовним двигуном будь-яких виборчих кампаній залишається “чорна готівка”.

    Брак доступу до інформації про кандидатів. Закон не містить переліку мінімальних вимог до оприлюднення інформації про кандидатів. Декларації подаються до ТВК, а програми та біографічні дані не вимагаються. Логіку законодавця можна зрозуміти – кандидат сам повинен вирішувати, який обсяг інформації подати виборцю. До того ж, про неї можуть подбати конкуренти. Але до обов’язку держави належить створення умов для забезпечення обізнаного вибору, чого у нашій ситуації не спостерігається.

    Перспективи

    Вище ми окреслили найбільш явні із тієї маси недоладних моментів, що впливають на організацію та проведення виборів. Їх збереження на виборах у Київраду означатиме небажання політиків відмовлятися від зручних і вигідних правил, що дозволяють прирощувати владу. Опозиція могла би бодай про людське око внести законопроект, через який розкрила би своє бачення коректних виборчих процедур.

    Якщо ідея проведення виборів міських голів за системою абсолютної більшості ще хоч якось десь дебатується (у парламенті зареєстровано два аналогічних законопроекти з цього питання), і такий порядок обрання міських голів дійсно дозволив би підвищити рівень їх легітимності, то зовсім не йдеться про бодай найменшу модифікацію системи для виборів ради. Закриті списки теж зручна ідея для збереження закритої влади.

    Не доводиться плекати ілюзії з приводу того, що до київських виборів найбільш кричущі процедури закону про місцеві вибори, а далі – про систему організації влади у Києві, будуть переглянуті. Тому очікування змін на краще в управлінні столицею – справа безнадійних оптимістів.

    Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД

    Додано Віктор Гарбар @ 20:27

    Переглядів 451
    1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Оцінок поки що немає)
    Loading...

Цей матеріал не передбачає коментування.

Theme Tweaker by Unreal