Календар

Червень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Архіви


Опитування

Чи сприяє нинішня влада розвитку громадянського суспільства в Україні?

Подивитись результати

Loading ... Loading ...

Ставайте громадськими експертами!


Партнери


Створено за підтримки

Статистика відвідувань

Відвідувачів сьогодні: 22
  • 20Лип2010
    Публікація № 6 (з 10) в серії 100 днів нового керівництва МВС

    Однією з головних ознак сучасної правової держави є високий рівень розвитку та інтенсивності взаємовідносин громадянського суспільства та інститутів влади. Побудова моделі стосунків «громадськість-­влада» на принципах рівного партнерства, надійності та довіри є запорукою політичної стабільності у країні, життєздатності демократичних змін, дотримання державою прав і основоположних свобод.

    Важливою формою таких взаємовідносин є громадський контроль за діяльністю державних інституцій. Саме громадський контроль, як інструмент безпосередньої участі народу в управлінні державою, є гарантом існування відповідального і підпорядкованого суспільству уряду. Причина полягає у самій природі громадського контролю, як поняття, безпосередньо пов’язаного та спорідненого з поняттям демократії.

    Міліція, як державний озброєний орган виконавчої влади, що захищає права та інтереси громадян, не може бути вільною від контролю з боку цих громадян і повинна звітувати перед громадськістю за свою діяльність. Лише громадський контроль дає можливість пересвідчитись у тому, що правоохоронне відомство діє в інтересах громадян та у визначеному правовому полі, а не є виконавцем окремої політичної волі та інструментом зловживання владою.

    Принцип підконтрольності міліції громадянському суспільству закріплений у багатьох нормативно-­правових документах, в першу чергу в Конституції України та Законах України «Про міліцію», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», «Про об’єднання громадян». Україною також ратифікований Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання, яким передбачається створення національних превентивних механізмів попередження катувань в Україні та проведення незалежного інспектування місць несвободи, в тому числі і в системі ОВС.

    Слід зазначити, що міліція, будучи по своїй суті, напевно, одним з найбільш недемократичних та непрозорих органів влади, тривалий час не вбачала позитивних сторін у співпраці з громадськістю, розцінюючи бажання цивільних осіб здійснювати контроль над нею як порушення своїх відомчих інтересів і не розуміючи, що тільки при такій співпраці можливо реальне покращення взаємовідносин правоохоронних органів та суспільства.

    Неодноразово публічно декларуючи свою готовність до співробітництва з громадськими організаціями та проголошуючи лозунги на кшталт «Міліція з народом» та «Міліція і народ – партнери», правоохоронне відомство продовжувало залишатися закритою структурою, у якій порушення прав і свобод громадян приховувались і, відповідно, не визнавались.

    Лише починаючи з 2005 року Міністерство внутрішніх справ України, спочатку поступово і обережно, а у подальшому більш впевнено і цілеспрямовано, почало робити перші кроки по наданню суспільству можливості ознайомитись зі своєю діяльністю, здійснювати цивільний моніторинг стану дотримання прав людини у ізоляторах тимчасового тримання та брати участь у процесі прийняття управлінських рішень у сфері забезпечення прав громадян.

    Введення до складу центрального апарату Міністерства внутріш­ніх справ посади радника Міністра з прав людини та гендерних питань, формування при МВС України та обласних управліннях міліції Громадських рад з питань забезпечення прав людини, створення Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС з представництвом співробітника управління у кожному регіоні України – було тим довгоочікуваним проривом «залізної завіси» відчуження української міліції, яка будувалась ще за часів СРСР. Ці позитивні зрушення підтвердили волю МВС нарешті досягнути цивілізованих та демократичних взаємовідносин з громадськістю, що в певній мірі вплинуло на рівень довіри суспільства до міліції та дало можливість сподіватись на розширення і зміцнення таких відносин у подальшому.

    Проте після президентських виборів 2010 року, Україна була в черговий раз втягнута у складний та болісний процес реформування держави та суспільних відносин. Нова влада публічно проголосила кінцеву мету таких реформ – внутрішня політична та економічна стабільність, розбудова демократичної держави, інтеграція у європейське співтовариство, забезпечення верховенства права та можливості вільного розвитку кожної особи, визнання людини, її прав і свобод вищою соціальною цінністю. Але практична реалізація зазначеної програми потребує від уряду країни проведення істотних змін у механізмі здійснення правоохоронної діяльності, серед яких питання гарантування суспільству можливості здійснювати контроль за неухильним дотримання міліцією прав кожного індивідуума потребує особливої і першочергової уваги.

    На жаль, ті зміни, які відбувались протягом 100 днів управління державою новим урядом, дають підстави вважати, що нове керівництво Міністерства внутрішніх справ на чолі з Анатолієм Могильовим повернулося до моделі міліцейського відомства, як закритої самодостатньої системи з власними інтересами, що докорінно відрізняються від інтересів суспільства. Сутність проведених за останні кілька місяців «реформістських» заходів не залишає ілюзій і чітко демонструє – міліції не подобається громадська активність, і вона має намір суттєво її обмежити. Доводиться також констатувати, що публічно проголошені МВС тези щодо необхідності співпраці з громадськістю не мають практичного втілення і залишаються лише популістськими гаслами.

    Аналізуючи діяльність новопризначеного Міністра внутрішніх справ за перші 100 днів роботи нового уряду, необхідно виділити наступні невиважені та навіть помилкові управлінські рішення, які вже призвели до істотного погіршення стану дотримання прав громадян у правоохоронних органах та викликають найбільше невдоволення у суспільстві, зокрема:

    1. Ліквідація Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС при Апараті Міністра МВС України та скорочення посад помічників Міністра внутрішніх справ з питань дотримання прав людини.

    Певно є символічним, що одним з перших наказів новопризначеного керівника МВС був наказ про розформування Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ (УМДПЛ), яке було створено в МВС України у 2008 році. Розуміючи непопулярність такого кроку у суспільстві, керівництво міліцейського відомства намагалось завуалювати ліквідацію УМДПЛ під його реорганізацію, але скорочення 27 посад помічників Міністра з дотримання прав людини, що представляли вказане управління у кожній області, якнайкраще свідчить про справжню мету такого рішення.

    Слід зазначити, що Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС було по своїй суті унікальним інструментом визначення громадської думки про діяльність органів правопорядку та реалізації волевиявлення суспільства щодо необхідних, з позиції громадськості, змін у правоохоронній системі. Будучи як органом контролю, так і органом постійного моніторингу у сфері забезпечення законності в органах внутрішніх справ, Управління займалось систематичним спостереженням, аналізом і оцінкою стану дотримання прав людини у міліції із широким залученням до такої роботи представників громадських організацій. Винятковість ліквідованого управління полягала і у органічному поєднанні здійснення ним відомчого та громадського контролю за дотриманням прав громадян у правоохоронних органах. Так, працівники управління не тільки особисто проводили інспекційні перевірки підрозділів внут­рішніх справ, а і організаційно забезпечували діяльність мобільних груп за участю представників громадськості, які з метою виявлення порушень прав громадян регулярно здійснювали раптові візити до райвідділів міліції, у тому числі у нічний час.

    Управління моніторингу дотримання прав людини відігравало значну роль у підвищенні результативності функціонування Громадських рад з питань забезпечення прав людини, які діяли при обласних управліннях міліції. Саме помічники Міністра, як відповідальні секретарі цих рад та одночасно як співробітники УМДПЛ, контролювали хід виконання міліцією прийнятих на засіданнях рішень та здійснювали відповідне інформування членів ради від громадськості.

    Крім цього, працівниками УМДПЛ в регіонах забезпечувалась участь представників громадських організацій у прийомах громадян та проведенні службових перевірок за отриманими скаргами про факти порушення прав людини у міліції, організовувалось залучення громадськості до проведення занять з персоналом ОВС з проблематики прав людини.

    Ліквідація УМДПЛ, яке ефективно сприяло налагодженню контролю за міліцією з боку громадськості, викликало широкий негативний резонанс та невдоволення суспільства такою політикою МВС. 31.03.2010, з ініціативи Української Гельсінської спілки з прав людини, Президенту України Віктору Януковичу та Прем’єр-­Міністру України Миколі Азарову було направлене офіційне звернення 250 громадських організацій з вимогою посприяти перегляду прийнятого Міністром внутрішніх справ рішення про розформування УМДПЛ та скорочення посад помічників Міністра з дотримання прав людини. У зверненні повідомлялось, що таке рішення розцінюється громадськістю як свідома і спланована відмова від демократичних здобутків. У відповідь Президент України офіційно заявив, що він не підтримує дії по ліквідації Управління моніторингу дотримання прав людини та рекомендував Міністру внутрішніх справ поновити його роботу. Незважаючи на це, керівництво МВС не тільки не прислухалось до рекомендацій голови держави, а навпаки – прискорило процес розформування УМДПЛ, фактично унеможливлюючи виконання помічниками Міністра своїх обов’язків у регіонах та проводячи їх звільнення з грубими порушеннями законодавства про працю.

    Такі дії керівників міліцейського відомства призвели до фактичного згортання апробованої на протязі 5 років системи громадського контролю за дотриманням прав людини у міліції, системи, яка вже пройшла випробування часом та довела свою ефективність. У першу чергу це стосується призупинення роботи постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ та громадських рад з питань забезпечення прав людини при обласних управліннях міліції.

    2. Призупинення діяльності мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ.

    Починаючи з березня 2010 року, керівництвом обласних управлінь міліції практично заблоковано роботу громадських мобільних груп з моніторингу забезпечення прав людини, які є прообразом та на сьогоднішній день єдиною в Україні діючою моделлю національного превентивного механізму по попередженню катувань у місцях позбавлення волі.

    З ініціативи та при безпосередній участі громадських організацій, групи розпочали свою діяльність ще у 2005 році, спочатку як експеримент в окремих регіонах, а у подальшому, за сприянням тогочасного керівництва МВС, поступово поширили систему громадського моніторингу дотримання прав людини в міліції на всю Україну. Залучені до складу мобільних груп представники громадськості, після проходження спеціальної підготовки на організованих правозахисними організаціями тренінгах за 4 роки регулярних моніторингових візитів до підрозділів внутрішніх справ набули необхідного практичного досвіду обстежень ізоляторів тимчасового тримання (ІТТ) та кімнат для доставлених і затриманих, що являлось запорукою не тільки неупередженного, але і компетентного контролю за дотриманням прав громадян.

    Без сумніву, що саме активна робота мобільних груп у 2005– 2009 роках та принципова позиція їх членів щодо неприпустимості перебування громадян у непристосованих місцях несвободи, були однією з причин кардинального покращення побутових умов перебування громадян в ІТТ, забезпечення належного харчування і медичного обслуговування затриманих, постійного підтримання у камерах належного санітарного стану тощо. Тільки той факт, що на вимогу мобільних груп, підтриману згодом Генеральною прокуратурою та офісом Омбудсмена, було зупинено діяльність 17 ІТТ з нелюдськими умовами тримання заарештованих, свідчить про ефективність залучення громадськості до контролю за місцями несвободи.

    В свою чергу, призупинення новим керівництвом МВС України діяльності мобільних груп практично позбавило суспільство можливості не тільки продовжувати роботу по приведенню спецустанов міліції до європейських стандартів, а і взагалі контролювати дотримання прав громадян у цих місцях обмеження волі, чим створюється підґрунтя для поступового повернення органами правопорядку до порочного досвіду безпідставного затримання громадян та порушення термінів їх тримання у місцях позбавлення волі.

    Таблиця № 1. Дані про кількість відвідувань підрозділів міліції громадськими мобільними групами та помічниками Міністра з метою моніторингу дотримання прав і свобод громадян

    протягом 5 місяців 2009 року протягом 5 місяців 2010 року З часу призначення на посаду нового Міністра внутрішніх справ (березень-­травень 2010 р.)
    1. Кількість візитів громадських мобільних груп до підрозділів міліції 198 28 (–86%) 12
    2. Кількість візитів помічників Міністра з дотримання прав людини до підрозділів міліції 389 150 (–61,5%) 11

    Особливе занепокоєння викликає факт повного призупинення практики відвідування мобільними групами райвідділів міліції у нічний час. Саме раптові нічні візити представників громадських організацій до підрозділів внутрішніх справ були вагомим фактором попередження випадків необґрунтованого затримання і доставляння громадян до міліцейський підрозділів, застосування до них протиправних та насильницьких методів отримання свідчень. Незважаючи на це, з часу призначення нового керівництва МВС України громадськість не мала можливості провести жодної нічної перевірки.

    Наведена нижче порівняльна таблиця у цифрах підтверджує загрозливу для суспільства тенденцію на обмеження рівня громадського контролю за діяльністю ОВС, до якої призвела сучасна позиція МВС України з цього питання.

    Слід зазначити, що кінцевою метою перевірок міськрайорганів міліції, які здійснювались мобільними групами та помічниками Міністра з питань дотримання прав людини, є не просто фіксація виявлених порушень, а і підготовка та надання керівництву органів внутрішніх справ експертних рекомендацій по їх усуненню, контроль за виконанням міліцією цих рекомендацій та ініціювання службових розслідувань за встановленими фактами порушень прав громадян.

    Проведене новим керівництвом МВС України відсторонення громадськості від таких спільних інспекційних перевірок позбавило її можливості бути ініціатором питання порушення службових розслідувань за фактами недотримання прав громадян правоохоронцями та виступати у ролі гаранта неупередженості таких розслідувань. Практика свідчить, що начальники міліцейських підрозділів, втім як і керівники будь-­яких державних установ і відомств, не зацікавлені у виявленні і оприлюдненні випадків порушень прав людини їхніми підлеглими, оскільки це погіршує імідж установи та у багатьох випадках призводить до покарання таких керівників. Таке відношення до взаємодії з населенням та принципів відкритості у роботі автоматично призводить до високої латентності порушень прав і свобод людини, оскільки такі порушення в умовах закритої правоохоронної системи за будь-­який спосіб приховуються як від громадськості, так і від відомчого статистичного обліку. Одночасно, як це вже було не раз на протязі 18 років незалежності, це сприяє поширенню серед особового складу почуття безкарності, яке породжує нові, більш небезпечні випадки ігнорування ними законодавства, що набувають систематичного характеру. В цих умовах важко недооцінювати роль громадського контролю, який дає можливість встановлювати реальні розміри порушень прав людини та бути вагомим фактором неупередженного проведення міліцією службових розслідувань.

    Таблиця № 2. Дані про кількість ініційованих громадськими мобільними групами та Управлінням моніторингу дотримання прав людини службових розслідувань за фактами порушень прав громадян в органах внутрішніх справ та покараних за результатами вказаних перевірок винних працівників міліції

    протягом 5 місяців 2009 року протягом 5 місяців 2010 року З часу призначення на посаду нового Міністра внутрішніх справ (березень-­травень 2010 р.)
    1. Кількість службових розслідувань, ініційованих мобільними групами та працівниками УМДПЛ за фактами порушення прав людини в підрозділах міліції 550 381 (–29,7%) 33
    2. Кількість співробітників міліції, притягнутих до відповідальності за порушення прав людини у результаті службових розслідувань, проведених відповідно пункту 1. 214 71 (–76,9%) 7

    Відмова керівництва МВС України від практики проведення перевірок діяльності своїх підлеглих громадськими мобільними групами одразу призвела до усунення громадськості від можливості безпосередньо впливати на стан дотримання прав громадян у підрозділах міліції, що наглядно демонструє наведена нижче таблиця.

    3. Призупинення роботи громадських рад з питань забезпечення прав людини при обласних управліннях міліції.

    Ще однією точкою напруги у взаємовідносинах «міліція – гро-­мадськість» стали підтверджені діями наміри новопризначеного керівництва правоохоронного відомства змінити формат роботи Громадської ради з питань забезпечення прав людини при МВС України та відповідних рад при управліннях міліції в областях.

    Існуюча модель Громадської ради, яка була створена ще у грудні 2005 року, пройшла певний етап розвитку та стала тією формою представницької демократії, яка надавала можливість суспільству приймати опосередковану участь у прийнятті управлінських рішень міліцейським відомством та впливати на формування стратегії відносин міліції і громадськості. Громадські ради при МВС України та обласних управліннях міліції були не тільки додатковим елементом суспільного контролю за діяльністю правоохоронних органів, а і тією трибуною, з якої громадськість інформувала міліцію про ті чи інші проблеми з дотриманням прав людини у правоохоронній системі та отримувала необхідні відповіді чи роз’яснення безпосередньо від вищих керівників міліцейського відомства.

    Безперечно, громадські ради ще не стали досконалим механізмом співпраці органів внутрішніх справ з громадськістю, але були побудовані на демократичних засадах та захищали, перед усім, не відомчі інтереси міліції, а інтереси суспільства. Це забезпечувалось кількісним превалюванням в радах представників громадських організацій, вибірністю органів управління та колегіальністю прийняття рішень. Саме такий формат діяльності громадських рад обумовлював багатовекторність їх роботи та сприяв зниженню рівня відчуження між міліцією і суспільством.

    Проте Міністром внутрішніх справ Анатолієм Могильовим, який на словах не заперечував доцільності існування громадських рад і навіть публічно проголошував свої наміри щодо розширення їх роботи, було прийнято ряд кроків, які свідчать про намір МВС України відійти від демократичних принципів формування рад та організації їх діяльності, передбачених чинним законодавством.

    Так, у березні 2010 року особливу стурбованість і обурення громадських організацій викликали публічно проголошені наміри Міністра внутрішніх справ призначити співголовою Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини очільника МГО «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» Едуарда Багірова. Зважаючи на те, що згідно з діючим положенням про Громадську раду посада співголови є посадою виборною, таке авторитарне і відверто незаконне рішення Міністра можливо розцінювати, як грубий наступ на демократичні засади діяльності Ради та її незалежність з наміром забезпечити можливість керування нею у так званому «ручному режимі». Той факт, що призначення нового співголови мало відбутися без попереднього скликання засідання Ради та обговорення його кандидатури з громадськістю, викликає підозри у бажанні міністерства відсторонити від участі у роботі Ради її попередній склад, замінивши його на більш «зручних» осіб. Показово, що новий глава української міліції, одноосібно плануючи таку заміну у складі Громадської ради при МВС, навіть не обґрунтував цей намір та не ознайомився з результатами роботи ради у минулому.

    Зрозуміло, що такі дії МВС України викликали засудження та публічну критику з боку правозахисних громадських організацій, оскільки саме незалежність від міліцейського керівництва була запорукою ефективної та незаангажованої роботи Громадської ради як інструменту громадського контролю.

    У свою чергу, така політика обмеження ролі громадськості у контролі за діяльністю правоохоронних органів призвела до практичного згортання роботи громадських рад з питань забезпечення прав людини на місцях. Новопризначені начальники обласних управлінь внутрішніх справ, як правило, не мають досвіду взаємодії з громадськістю і не розуміють суті громадських рад як контрольного, експертного та дорадчого органу, який повинен надавати допомогу міліції у питаннях забезпечення дотримання прав і свобод людини. Більшість обласних керівників міліцейських підрозділів, офіційно визнаючи необхідність співпраці з громадськістю, ініціативи у скликанні громадських рад наразі не виявляють, пояснюючи таку позицію тим, що склад та формат їх роботи буде визначатись дещо пізніше виключно за вказівкою МВС України.

    Внаслідок подібних негативних змін, викликаних діями керівництва міністерства, у поточному році відбулось суттєве зменшення кількості засідань громадських рад порівняно з 2009 роком, Так, якщо за 5 місяців минулого року в регіонах України було проведено 36 засідань громадських рад з питань забезпечення прав людини, то протягом січня-­травня 2010 року їх було лише 11, при тому, що після зміни керівництва МВС та управлінь внутрішніх справ в областях громадські ради скликались лише тричі.

    Така de-­facto відмова МВС співпрацювати з громадськістю у форматі громадських рад унеможливила виконання на місцях раніше прийнятих Радами рішень, в тому числі реалізацію ряду запланованих і вже підготовлених громадських ініціатив та проектів, спрямованих на покращення стану дотримання прав і свобод громадян в органах внутрішніх справ.

    Так, у Черкаській області залишилось невиконаним рішення Громадської ради про проведення «круглого столу» за участю керівництва місцевого УДАІ та низки громадських організацій, в тому числі «Спілки водіїв Черкащини», на якому було заплановано спільно визначити шляхи покращення рівня дотримання міліцією прав учасників дорожнього руху. У Херсонській області не відбулась зустріч начальника обласного управління міліції з делегацією Придністровської Молдавської Республіки з питань підвищення рівня організації протидії торгівлі людьми. У Харківській області залишилось невиконаним рішення про видачу членам Громадської ради відповідних дозволів на проведення перевірок ізоляторів тимчасового тримання, що паралізувало роботу мобільної групи. Керівником міліції Запорізької області призупинено рішення Громадської ради щодо здійснення особистого прийому громадян її членами, а у Миколаївській області – не створені робочі групи з числа представників громадськості для здійснення контролю за окремими напрямками діяльності органів внутрішніх справ.

    Згортання роботи Громадських рад при управліннях міліції в областях призвело до призупинення проведення представниками громадських організацій тренінгів та занять з персоналом органів внутрішніх справ з проблематики прав людини. Вказане, без сумніву, знизить рівень правової культури співробітників міліції, оскільки існуюча в МВС система професійної підготовки досить поверхово висвітлює особливості дотримання прав людини з боку працівників міліції під час виконання ними службових завдань.

    Таблиця № 3. Дані про результати діяльності Громадських рад з питань забезпечення прав людини в органах внутрішніх справ

    протягом 5 місяців 2009 року протягом 5 місяців 2010 року З часу призначення на посаду нового Міністра внутрішніх справ (березень-­травень 2010 р.)
    1. Кількість проведених засідань Громадських рад 36 11 (–69,5%) 3
    2. Кількість організованих і проведених громадськістю тренінгів, семінарів та занять з правової тематики з персоналом ОВС 173 61 (–64,8%) 2
    3. Кількість особистих прийомів громадян, проведених за участю членів Громадських рад 235 97 (–58,8%) 5
    4. Кількість проведених за участю громадськості прес-­конференцій, круглих столів та інших публічних заходів, присвячених діяльності міліції 103 25 (–75,8%) 5

    Призупинення діяльності громадських рад унеможливило участь представників громадських організацій у здійсненні особистих прийомів громадян та безпосередньому отриманні від них повідомлень про порушення своїх прав в органах правопорядку, що є втратою чи не найважливішого інструменту громадського контролю за діяльністю міліції.

    Наведені нижче у порівняльній таблиці відомості наглядно свідчать про негативні результати розпочатого керівництвом МВС України процесу згортання діяльності громадських рад з питань забезпечення прав людини.

    4. Зменшення ступеню відкритості мас-медіа МВС України та зниження рівня інформованості суспільства про порушення прав людини в органах внутрішніх справ.

    Призупинення роботи громадських рад та створювані Міністерством внутрішніх справ перешкоди у здійсненні громадського контролю за діяльністю міліції позбавило суспільство можливості отримувати інформацію про реальний стан дотримання прав і свобод людини у правоохоронній системі.

    На фоні звернення до суспільства українських журналістів про запровадження цензури і заборону висвітлювати окремі дії існуючого уряду, можливо констатувати, що подібні процеси у теперішній час відбуваються і у міліцейському відомстві.

    Незважаючи на задекларовані МВС наміри вдосконалити співпрацю із засобами масової інформації, таке вдосконалення розуміється виключно як однобічний процес, здійснюваний лише в інтересах міліцейського відомства. Відповідний наказ МВС України від 25.03.2010 № 88 «Про вдосконалення взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації» чітко визначає, що кінцевою метою співпраці МВС і ЗМІ слід вважати забезпечення висвітлення у мас-­медіа позитивних здобутків міліції. При цьому зазначеним наказом взагалі не передбачається інформування суспільства про ті негативні явища і процеси у сфері дотримання прав людини, які мають місце у діяльності органів внутрішніх справ. Передбачена наказом обов’язковість повідомлення центрами зв’язків з громадськістю про результати відомчих перевірок за опублікованими критичними матеріалами не може являтись індикатором прозорості діяльності ОВС, як це подається керівництвом міністерства, оскільки вже давно передбачена Законом України «Про звернення громадян» як стандартне реагуванням державного органу.

    Не виконуються на місцях і вимоги вищевказаного наказу про неприпустимість ігнорування правоохоронцями права журналістів на безперешкодне отримання інформації та надання міліцією сприяння роботі працівників ЗМІ під час проведення масових заходів. Так, у м. Житомирі 1 червня 2010 року під час проведення громадськістю мітингу солідарності проти міліцейського свавілля поблизу будівлі Управління МВС України у Житомирській області (подібні акції протесту проводились у багатьох містах України у зв’язку із загибеллю студента в Шевченківському райуправлінні міліції м. Києва), працівники міліції у цивільному намагались завадити проведенню мирного пікетування, а у подальшому забороняли представникам мас-­медіа фотографувати перебіг подій та намагались провести затримання окремих журналістів. Вказаний факт спроби перешкоджання діяльності представників засобів масової інформації з боку посадових осіб міліції був оприлюднений у мережі Інтернет та набув значного суспільного резонансу. У той же час на сайті МВС України Департамент по зв’язкам з громадськістю помістив інформацію про те, що громадські акції протесту молоді відбулись в областях без порушень.

    Раніше налагоджена за допомогою Громадських рад та помічників Міністра з дотримання прав людини система інформування суспільства про всі без виключення аспекти діяльності міліції шляхом розміщення критичних матеріалів у засобах масової інформації та на сторінках «Права людини» веб-сайтів обласних управлінь міліції, у теперішній час фактично зруйнована. Наразі на сайтах обласних управлінь регулярно оновлюються лише розділи кримінальних новин, висвітлюються зведення та прес-­релізи із статистичними даними. При цьому сторінки «Права людини» на вказаних сайтах з часу призначення нових керівників міліції свіжими інформаційними матеріалами не поповнюються, а в окремих областях взагалі здійснено неприхований наступ на право суспільства безперешкодно отримувати об’єктивну інформацію про роботу міліції.

    Так, без будь-­яких пояснень на сайті ГУМВС України в Черкаській області було закрито електронну сторінку Громадської ради, на якій розміщувались критичні матеріали стосовно діяльності органів внутрішніх справ регіону, в першу чергу інформація громадських мобільних груп про виявлені факти незаконного затримання людей, порушення їх прав у місцях несвободи, незадовільного ставлення правоохоронців до розгляду звернень громадян тощо. Показово, що навіть на центральному сайті МВС України поповнення рубрики «Права людини» повністю припинилося.

    Слід зазначити, що керівництво МВС України, приймаючи рішення про необхідність оприлюднення характерних недоліків у роботі правоохоронних органів через засоби масової інформації, виконання цих рішень, на жаль, не контролює та не забезпечує.

    Так, 23 квітня поточного року відбулась колегія МВС України, на якій розглядалось важливе як для міліції, так і громадськості питання забезпечення належної обліково-­реєстраційної дисципліни в органах внутрішніх справ. Випадки порушень порядку та термінів реєстрації в підрозділах міліції звернень громадян про вчинені злочини, факти приховування таких звернень від обліку та їх непрофесійного або формального розгляду завжди були предметом особливого невдоволення суспільства. Колегією МВС було прийняте рішення про проведення до 15.05.2010 інформування громадян через засоби масової інформації про ті заходи, що вживаються правоохоронним відомством для забезпечення повноти обліку та реєстрації повідомлень про злочини, а також про налагодження своєчасного і об’єктивного розгляду заяв та скарг громадян на дії працівників органів внутрішніх справ. Крім цього, начальникам обласних управлінь міліції пропонувалось забезпечити інформування населення про виявлені факти неналежного реагування правоохоронців на заяви громадян та про притягнення таких працівників міліції до суворої дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення зі служби. Незважаючи на те, що таке рішення колегії було затверджено наказом Міністра № 152 від 27.04.2010, до практичної його реалізації правоохоронне відомство певно ще не приступало – відповідна інформація не опублікована ні на сайтах обласних управлінь міліції, ані на центральному сайті МВС України.

    Слід розуміти, що ґрунтовна критика з боку суспільства з використанням ЗМІ була і є потужним інструментом забезпечення дотримання прав людини у діяльності міліції і саме спокійне та виважене ставлення до такої критики керманичів правоохоронного відомства є доказом їх намірів будувати партнерські взаємовідносини з громадськістю на паритетних, демократичних засадах.

    На жаль, у теперішній час Міністерство внутрішніх справ України, офіційно проголошуючи свою готовність сприймати громадську критику та реагувати на неї, реально до відкритого і конструктивного діалогу із суспільством не готове. Показовим і навіть символічним прикладом справедливості цього твердження є офіційний сайт ГУМВС України в Черкаській області (http://www.cgz.ck.ua/), на якому громадянами шляхом інтерактивного голосування пропонується оцінити роботу правоохоронців Черкащини. Проте здійснити таке голосування і ознайомитись з його результатами неможливо через блокування самої схеми голосування, яка, по своїй суті, є тільки декором, дизайнерським оформленням головної сторінки міліцейського сайту області.

    Таблиця № 4. Дані про кількість матеріалів щодо діяльності міліції (критичних, правових консультацій тощо), розміщених у засобах масової інформації з ініціативи Громадських рад та помічників Міністра з дотримання прав людини

    протягом 5 місяців 2009 року протягом 5 місяців 2010 року З часу призначення на посаду нового Міністра внутрішніх справ (березень-­травень 2010 р.)
    1. Кількість матеріалів щодо діяльності міліції, розміщених у ЗМІ з ініціативи Громадських рад та помічників Міністра 344 75 (–78,2%) 4

    За таких умов виникають обґрунтовані сумніви щодо доцільності існування при правоохоронному відомстві Інформаційної ради, створеної відповідно до наказу МВС України № 210 від 28.05.2010 «Про створення Інформаційної ради МВС України». Незважаючи на те, що до роботи у складі цієї Ради планується залучати представників правозахисних організацій та засобів масової інформації, міліцейське керівництво чомусь зробило акцент в першу чергу на формуванні позитивного іміджу працівників органів внутрішніх справ. Інша мета створення Ради – забезпечення реалізації відповідної єдиної інформаційної політики щодо роботи МВС – виглядає досить розмито та незрозуміло. Взагалі підтримуючи саму ідею створення Інформаційної ради, громадськість з насторогою ставиться до таких цілей, оскільки в документі не вказано, що слід розуміти під «єдиною» політикою. Незрозумілими видаються і принципи комплектування такої ради. Можливість включення до складу ради депутатів та, дослівно, «видатних політиків» створює передумови для трансформації Інформаційної ради з органу захисту свободи громадської думки і слова на закритий політичний клуб, який буде працювати в інформаційному полі України виключно з метою формування позитивної суспільної думки щодо дій

    Про зменшення ступеню відкритості міліцейських мас-­медіа та різке зниження рівня інформованості суспільства щодо діяльності органів внутрішніх справ яскраво свідчать дані наступної таблиці (див. стор. 42–43).

    ВИСНОВКИ:

    На сьогодні неможливо заявляти навіть про незначні успіхи нового керівництва Міністерства внутрішніх справ у розширенні і зміцненні взаємовідносин міліції із суспільством, в першу чергу в питаннях розвинення такої вагомої складової цих відносин, як громадський контроль за дотриманням прав і свобод людини.

    Очевидно, що у теперішній час міліція зосереджена виключно на боротьбі із злочинністю і сприймає зростаючу активність громадськості, як небажану заваду у такій боротьбі. Незважаючи на те, що глава правоохоронного відомства публічно визнав, що підпорядкована йому структура просякнута корупцією, він фактично відмовився від збереження оптимальної системи контролю за роботою органів внутрішніх справ, яка відповідала не тільки інтересам міліції, а і суспільства, системи, яка дозволяла досягнути цивілізованого та демократичного рівня взаємовідносин громадськості і влади.

    Помилкова та небезпечна для суспільства теза «Наразі міліція сама себе контролює», озвучена як позиція Міністра внутріш­ніх справ його радником К. Стогнієм 23 березня 2010 року під час брифінгу для представників ЗМІ, демонструє непрофесійність таких посадовців у розумінні сучасних механізмів захисту прав громадян під час здійснення правоохоронної діяльності. У той же час досвід європейських сусідів демонструє розвинення механізмів громадського контролю та створення їх нових аналогів як обов’язкового елементу взаємодії МВС і громадськості.

    Діаграма № 1. Порівняльні дані, які вказують на звуження рівня громадського контролю за дотриманням прав громадян в органах внутрішніх справ у 2010 році

    Діаграма № 2. Порівняльні дані, які вказують на звуження рівня взаємодії громадськості з органами внутрішніх справ у 2010 році


    Навіґація у серії:Попередня: Попередня публікація серії:
    Наступна: Наступна публікація серії:

    Додано Віктор Гарбар @ 19:06

    Переглядів 1 771
    1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Оцінок поки що немає)
    Loading...

Коментування вимкнено

WP_Orange_Techno
Theme Tweaker by Unreal