Календар

Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Архіви


Опитування

Чи сприяє нинішня влада розвитку громадянського суспільства в Україні?

Подивитись результати

Loading ... Loading ...

Ставайте громадськими експертами!


Партнери


Створено за підтримки

Статистика відвідувань

Відвідувачів сьогодні: 23
  • 20Лип2010
    Публікація № 5 (з 10) в серії 100 днів нового керівництва МВС

    В пострадянський період соціально-­політична нестабільність, недосконалість законодавства, постійне зростання навантажень на особовий склад, обмежене фінансування та проблеми матеріально-технічного забезпечення фактично стали звичним в діяльності керівників міліцейських відомств. Все це наприкінці 1990-­х років ускладнило організацію роботи з протидії злочинності та охорони правопорядку, оскільки виникла загроза для збереження стабільного складу персоналу, особливо через масовий відтік професіональних керівників. Досить швидко для України набула розповсюдження практика «виправляння кадрових помилок» попередників, а також частої ротації керівників усіх рівнів під гаслом повернення професіоналів, усунутих «з суто політичних міркувань», що суперечить принципам сучасного менеджменту. Як результат, сьогодні кадрове забезпечення залишається однією з найскладніших проблем органів внутрішніх справ.

    З цих позицій не стала виключенням чергова зміна керівництва МВС України, яка стала початком тривалого та масового процесу заміни керівної ланки підрозділів органів внутрішніх справ усіх рівнів – від департаментів міністерства до міських та районних відділів.

    ХТО ПІШОВ

    Насамперед, в Міністерстві внутрішніх справ в перші дні після призначення нового міністра були замінені усі (за винятком Мармазова В.Є.) заступники, 90% керівників департаментів, переважна більшість керівників управлінь та відділів. Так, з 27 начальників територіальних управлінь внутрішніх справ областей на службі було залишено лише трьох: Куп’янський М.Г. (Донецьк), Цимбалюк М.М. (в порядку ротації переведений у Львів з Полтави) та Поліщук В.К. (переведений з Вінниці у Тернопіль). Решта звільнена на пенсію, а Поліщук В.К. згодом теж був звільнений міністром.

    Без попередньої експертизи та відповідного планування розпочалися зміни у структурі МВС, зокрема, було створено новий департамент (Департамент фінансової та економічної безпеки), функції та завдання якого невідомі до цього часу та, одночасно, ліквідовано Управління моніторингу дотримання прав людини. При цьому робиться наголос на необхідності рішучого скорочення (на 50–55%) центрального апарату міністерства без оприлюднення чітких критеріїв та аргументації.

    Проведені опитування працівників показали, що в усіх областях кадрові ротації відбувалися практично за одним сценарієм. На першій робочій нараді за участю нового керівника обласного управління заступникам начальника та начальникам служб було запропоновано подати рапорти з проханням про звільнення з займаних посад за власним бажанням. Тільки після цього попередній керівний склад проходив оцінку діяльності та отримував рішення керівника або про звільнення з посади, або ж – про можливість продовження служби. Звільнення, як за «власним бажанням», так і всупереч волі частини керівників, проходять, в основному, без жодних пояснень та з чисельними порушеннями трудового законодавства. Аналіз кадрових змін на рівні заступників начальників обласних управлінь також свідчить саме про такий, вкрай шкідливий підхід до кадрових ротацій, коли призначені керівники замінюють попередній склад заступників кандидатами, заздалегідь відібраними ними власно.

    Лідером по кількості замінених заступників є Дніпропетровська область, де було замінено 7 заступників з восьми та залишено в посаді лише заступника по ресурсному забезпеченню. В Автономній Республіці Крим було замінено 5 заступників, у Вінницькій, Запорізькій, Миколаївській та Одеській – по 4, Кіровоградській та Сумській – по 3 заступника начальника управління.

    ХТО ПРИЙШОВ

    Призначення нових керівників відбулось у короткий термін, що є безперечною ознакою командного стилю кадрових змін, продуману та завчасну їх підготовку. Після призначення нових начальників областей у більшості з них через досить стислий термін вже були призначені нові заступники та керівники провідних служб: боротьби з організованою та економічною злочинністю, ДАІ, міліції громадської безпеки. Так, в Запорізькій області, з призначенням на посаду начальника управління Серби В.І., його першим заступником, першим заступником-­начальником кримінальної міліції та заступником начальника-­начальником слідчого управління були без зволікань, протягом квітня місяця призначені Козицький В.І., Че­бурахін О.М. та Монастирський Ю.А. – вихідці з числа працівників «донецької» міліції. Подібні швидкі призначення з превалюванням вихідців з донецького регіону відбулися й в Луганській, Сумській, Чернігівській областях та АР Крим.

    Характерною ознакою нових кадрових змін в МВС України є призначення на посади керівників обласного рівня до 30% працівників міліції, які в різні часи та за різних обставин вже були звільненими зі служби, а окремі з них – неодноразово.

    Так, начальник УМВС України в Житомирській області полковник міліції Івакін Ю.В. (до останнього призначення мав досвід служби в Луганській та Дніпропетровській областях, м. Києві) звільнявся на пенсію тричі, причому 2 рази (згідно з його заявою в інтерв’ю) – «через зміну влади», а начальники УМВС України в Миколаївській та Вінницькій області – звільнялись двічі. Серед поновлених на службі – сьогоднішні керівники АР Крим, Волинської, Житомирської, Івано-­Франківської, Миколаївської, Харківської та Чернівецької областей.

    Призначення окремих керівників номенклатури МВС, в тому числі начальників обласних управлінь, відбулося із порушенням вимог основного «кадрового» документу МВС України – Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене 29 липня 1991 року Постановою Кабінету Міністрів України № 114), зокрема положень ст.ст. 5, 7 та 8 щодо максимально допустимого віку перебування на службі та вимог Закону України «Про загальний військовий обов’язок» стосовно умов перебування в запасі Збройних Сил.

    Наприклад, на посаду начальника ГУМВС України в Сумській області було призначено колишнього полковника міліції Дяченка П.М., якому виповнилося 58 років (останніх сім з яких, після звільнення в 2003 р., він не служив). Статус Дяченка зазначені Положення та Закон визначають досить чітко – він знаходиться «у відставці за віком, знятий з військового обліку», тобто – «для служби непридатний». Але досвід, отриманий під час служби на Донеччині та Сумщині на посадах середнього та старшого начальницького складу, виявився визначальним в ході його призначення.

    Ці ж вікові проблеми актуальні й для поновлених колишніх полковників міліції, сьогоднішніх керівників Житомирщини (56 років), Миколаївщини (56 років), Чернівеччини (55 років).

    Не менш характерною ознакою нових кадрових призначень є наявність тривалого періоду між звільненням та поновленням на службі окремих керівників. Цей фактор є вирішальним у здатності нових «поновлених» керівників вільно володіти ситуацією у сфері законодавства та змін у правоохоронній практиці, що відбулися останнім часом.

    Наприклад, в Одесі начальником ГУМВС призначено колишнього полковника міліції Яцкова М.В., який в період з 1988 по 1996 рр. проходив службу на посадах середнього начальницького складу підрозділів Донецької області, але після звільнення з органів внутрішніх справ в 1996 р. до нещодавнього призначення на посаду начальника ГУМВС працював в податковій та митній службах.

    Вже згадуваний раніше начальник ГУМВС України в Сумській області Дяченко П.М. був звільнений з ОВС сім років тому. Протягом останніх років він працював в службі безпеки ВАТ «Хімпром» м. Суми, що навряд чи сприяло поповненню теоретичних знань та практичного досвіду колишнього оперативного працівника в галузі діяльності ОВС.

    Аналогічна ситуація склалася й у керівників Вінниччини, Житомирщини.

    Саме тому проведення трьохденних курсів для зазначеної категорії керівників, яке мало місце в травні поточного року, виглядає не надто ефективним, адже видається малоймовірним, що за три дні ними були хоча б частково засвоєні не лише зміни законодавства, але й сучасні європейські стандарти роботи правоохоронних органів.

    В числі кадрових змін є й призначення, які виглядають сумнівними не лише з погляду нормативних актів МВС, але й кримінального законодавства. Це стосується, перш за усе, призначень на посади начальників УМВС в Рівненській, Івано-­Франківській, Закарпатській та Черкаській областях працівників (О. Сало, В. Варцаба, В. Русин та В. Дерновий відповідно), які свого часу розшукувались міліцією за діяння, що підпадають під кваліфікацію окремих статей Кримінального кодексу України. При цьому незрозумілою залишається позиція Генеральної прокуратури України, яка, незважаючи на відсутність підстав для закриття кримінальної справи відносно В. Дернового за п. «е» ст. 1 Закону України «Про амністію» (він не є засудженим, оскільки обвинувальний вирок відсутній, а наявність сімдесятирічного батька на час вчинення злочину також не є підставою для звільнення його від відповідальності) до теперішнього часу не опротестувала рішення суду.

    Сьогодні ми також можемо констатувати той факт, що низка призначень нових керівників були здійснені всупереч службовій доцільності, без урахування вимог до належного рівня професіоналізму кандидатів, їх організаторських здібностей, знання оперативної обстановки та навичок оперативної роботи.

    Так, заступником начальника УМВС в Кіровоградській області було призначено майора міліції Дубенка Олександра Івановича, відомого тим, що, в порушення Положення про проходження служби, він був прийнятий на службу в Кіровоградський юридичний інститут в 40 років (згідно з Положенням про проходження служби це дозволено робити до досягнення 30-­річного віку). З сержанта міліції він незрозумілим чином став капітаном, а через пару місяців – майором міліції. Відповідно до інтернет-заяви кіровоградців «Відкрите звернення до Президента України» Дубенко О.І. приймав активну участь у використанні праці студентів на Соколівському цегельному заводі, що мабуть й стало однією з можливих причин його призначення з посади викладача навчального закладу відразу на посаду заступни-­ка начальника УМВС області по ресурсному забезпеченню.

    Незрозумілим залишається й призначення на посаду першого заступника начальника – начальника УБОЗ ГУМВС України в Сумській області, коли професіонала своєї справи полковника міліції Пахомова В.В. замінив головний оперуповноважений-­інспектор Південно-­Східного антикорупційного бюро (на правах відділу) в м. Дніпропетровськ підполковник міліції Єфремов В.Б. Адже наврядчи головний оперуповноважений є сформованим керівником рівня заступника начальника обласного управління. Проте, як виявляється до Дніпропетровська Єфремов В.Б. працював у підрозділах боротьби з економічною та організованою злочинністю в Донецькій області (!) на посадах середнього начальницького складу, що й обумовило вочевидь його стрімке кар’єрне зростання.

    Заступником начальника ГУМВС в Сумській області – начальником кримінальної міліції призначений колишній полковник міліції Палькін М.В. Свого часу він також працював в слідчих підрозділах Донецької області (!), а після звільнення – в Донецькій територіальній судовій адміністрації. Тобто практично Палькін М.В. не мав ані досвіду роботи в оперативних службах, ані допуску до оперативної роботи. Проте новим керівництвом міністерства його призначення було схвалено.

    Значного резонансу серед працівників міліції Вінниччини набула заміна керівника Гайсинського райвідділу полковника міліції Олійника В.В., якого 26 березня безпричинно звільнили з посади та вивели в розпорядження начальника ГУМВС. На його місце призначили начальника відділення охорони. Після чергової розмови з новим керівництвом про своє майбутнє в органах внутрішніх справ Олійник В.В., вочевидь знаходячись у схвильованому емоційному стані, загинув 13 квітня в ДТП на особистому автомобілі. Хоронили його на день народження – 15 квітня. Хоронили його з почестями, говорячи, що він був професіоналом оперативної роботи, які дуже потрібні системі.

    Подібні кадрові зміни вказують не лише на недоліки в доборі керівних кадрів, а й створюють підґрунтя для несприйняття особовим складом таких призначень.

    Продовжує дивувати громадськість введення до складу колегії Міністерства внутрішніх справ України «правозахисника» із небездоганною репутацією Е. Багірова, який тепер в одній своїй особі має представляти усе громадянське суспільство. Таке рішення було прийняте Міністром всупереч Положенню про колегію центрального органу виконавчої влади, (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2003 року № 1569). Відповідно до Положення представники громадських організацій можуть бути членами колегії лише у випадках, передбачених положеннями про відповідні центральні органи виконавчої влади. До відома керівництва МВС повідомляємо, що такі випадки ані Положенням про Міністерство внутрішніх справ, ані будь-­яким іншим оприлюдненим документом не передбачені.

    Водночас, чисельні за своїми негативними прикладами зміни керівного складу в областях мають і свої виключення. Так, новий керівник УМВС Житомирської області Івакін Ю.В. попередив особовий склад про можливість проведення змін у керівному складі, одночасно озвучивши чіткі критерії для таких кроків. Основні з них – невиконання поставлених завдань з покращення оперативно-­службової діяльності підрозділів та поліпшення їх матеріально-­технічного забезпечення. Аналогічним чином поступили й керівники Миколаївської та Хмельницької областей.

    ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ

    Чисельні звільнення керівного складу органів та підрозділів внутрішніх справ України з суто політичних міркувань, в сукупності із перспективою прийняття змін до законодавства, які знач-­но погіршують умови пенсійного забезпечення, сприяли стрімкому росту чисельності пенсіонерів органів внутрішніх справ.

    В березні, квітні та на початку травня 2010 року військово-­лі-­карські комісії були переповнені кандидатами на звільнення. Замість належної роботи працівники міліції десятками (у великих підрозділах – сотнями) намагались прискорити день свого звільнення. Із запізненням на місця було направлено заспокійливий лист «Про проведення роз’яснювальної роботи серед особового складу» (№ 5250/Вн від 25.03.2010 р.) з вимогою зупинити відтік професіоналів. Проте фактор часу був втрачений. В цілому по Україні за 4 місяці поточного року з органів внутрішніх справ звільнилось біля 4 200 співробітників, з них у квітні – понад 2300 осіб (54,7%). Більшість зі звільнених є працівники віком до 40 років.

    Працівники, звільнені силоміць – з однієї сторони, та бажаючі отримати більш-­менш пристойну пенсію – з іншої, значно поповнили армію пенсіонерів ОВС, яких на початок року, згідно з листом МВС України від 27 січня 2010 р. «Про стан організації соціальної роботи в органах та підрозділах внутрішніх справ», нараховувалося понад 195 тис. осіб.

    ПИТАННЯ

    Кадрова політика перших 100 днів нового керівництва МВС породила низку запитань, а саме:

    1.         Яким чином керівництво міністерства може пояснити чисельні факти порушень чинного законодавства під час звільнення/призначення працівників?

    2.         Яким чином керівництво МВС планує зміцнювати службову дисципліну за умов хронічного недотримання прав працівників ОВС з боку самого керівництва?

    3.         Чи відмовились поновлені на службі високопосадові пенсіонери від раніше встановлених пенсій? Чи направили вони в пенсійні служби заяви щодо призупинення нарахування їм пенсій з дня поновлення на службі?

    4.         Яким чином та за який кошт буде вирішене питання позачергового придбання на пільгових умовах житла для значної кількості поновлених та призначених керівників різного рівня? Нагадаємо, що у зв’язку з браком коштів, державний бюджет України на 2010 рік не передбачує бюджетної програми «Будівництво (придбання) житла для осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ». А всього на початок 2010 року на квартирному обліку перебуває 24,8 тис. працівників ОВС.

    5.         Якщо коштів бракує навіть для заробітної плати наявному особовому складу і доводиться скорочувати ціле управління моніторингу дотримання прав людини в Апараті Міністра, то звідки беруться кошти для капітальних ремонтів кабінетів, закупки нових імпортних меблів, службових автомобілів і т. п.?

    Надаючи загальну оцінку кадрових призначень нових керівни­ків територіальних підрозділів, можна цілком впевнено казати про явну політизацію кадрової роботи силового інституту держави, який принципово має стояти поза політикою. На це вказують швидкість, масовість та неаргументованість зміщень чи перепризначень, невідповідність цих зміщень вимогам чинного законодавства, наявність «донецького сліду» в біографіях значної кількості нових керівників. Як негативний результат такого стилю управління, можна очікувати погіршення стану дотримання прав людини як з боку рядових виконавців, так і з боку керівників органів внутрішніх справ.


    Навіґація у серії:Попередня: Попередня публікація серії:
    Наступна: Наступна публікація серії:

    Додано Віктор Гарбар @ 19:05

    Переглядів 3 608
    1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Оцінок поки що немає)
    Loading...

Коментування вимкнено

WP_Orange_Techno
Theme Tweaker by Unreal